Історія інституту
Свій початок історія Інституту гідробіології бере у 1909 році, коли при Київському товаристві любителів природи поблизу Києва на Трухановому острові з'явилась невеличка будівля Дніпровської біологічної станції – однієї з найперших у Європі.
У 1921 році Дніпровська біологічна станція увійшла до складу Академії наук УРСР. За рішенням Президії Всеукраїнської академії наук 13 лютого 1934 р. станція була перетворена на Гідробіологічну станцію. В травні 1939 року сесія Академії наук Української РСР прийняла рішення про перейменування Гідробіологічної станції в Гідробіологічний інститут. Владне рішення про створення Інституту гідробіології було прийнято в 1940 р (Постанова Ради народних комісарів УРСР №696 від 23 травня 1940 р.).
Директори інституту:
Першим директором Дніпровської біологічної станції став проф. М.О. Кеппен (1909–1910 рр.).
У 1920–1921 рр. обов'язки завідувача станцією виконував проф. М.Г.Холодний (З 1929 р. – академік АН УРСР). Деякий час тут працював В.І.Вернадський, перший президент Всеукраїнської академії наук.
Директором станції з 1922 по 1937 рр. був відомий учений іхтіолог і гідробіолог проф. Д.Є.Белінг.
З 1937 року Гідробіологічну станцію, а з 1939 р. – Гідробіологічний інститут, очолив член-кореспондент АН УРСР Я.В. Ролл, який був директором інституту до 1959 р.
У 1959-1973 рр. – академік АН УРСР О.В.Топачевський:
у 1974-1975 рр. – Л.Я.Сіренко, у 1975-1979 рр. – В.І.Малюк.
У 1980 р.- 2016 р. – академік НАН України В.Д.Романенко.
З 2016 р. інститут очолює член-кореспондент, д.б.н., проф. С.О. Афанасьєв
Історичні етапи
Історія Інституту гідробіології НАН України невід'ємно пов'язана із розвитком гідробіологічних досліджень у світі та у значній мірі визначалась тими складними проблемами і завданнями, які ставило перед наукою суспільство і рішення яких було неможливе без проведення глибоких фундаментальних теоретичних і практичних досліджень академічних інститутів. В історії інституту можливо виділити п'ять етапів, що характеризують поступову еволюцію проблем, відповідних ним пріоритетних напрямків досліджень, ускладненням концептуальних, методологічних підходів, розширенням методичного арсеналу.
Накопичення первинного зоологічного, ботанічного, гідробіологічного, іхтіологічного матеріалу, головним чином водойм та водотоків поблизу м. Києва. Створення передумов для трансформації біологічної станції в Інститут гідробіології Академії наук.
Основна проблематика досліджень пов'язана із дослідженнями рибопродуктивності природних і штучних водойм з метою забезпечення потреб економіки у високоцінних харчових продуктах. Досліджувалась кормова база риб, розвивалось ставкове господарство, були здійснені заходи по вселенню кормових організмів (понто-каспійців) у дніпровські водосховища, з метою підвищення їх рибопродуктивності. Водночас, продовжувались флористичні та фауністичні дослідження континентальних водойм, було проведено широке гідрохімічне обстеження різноманітних водних об'єктів України, започатковано санітарно-гідробіологічні дослідження.
Основна проблематика досліджень – „чиста вода", якість води. На перший план виходить глобальна проблема водозабезпечення населення, промисловості і сільського господарства. Почалась епоха зарегулювання, перерозподілу і перекидання стоку річок. На цьому етапі дослідження стають комплексними. Для рішення виниклих проблем було виконано ряд фундаментальних і прикладних гідробіологічних досліджень Дніпра та його водосховищ, водойм Дунаю.
Основна проблематика – екологічна оцінка впливу на водні екосистеми природних і антропогенних факторів. Головною концепцією став екосистемний підхід: дослідження біотичної складової водних екосистем у взаємозв'язку з абіотичною компонентою. Були розроблені методологія та методи прогнозування екологічного стану водних об'єктів України. Глобальне забруднення водного середовища вимагало розвитку екотоксикологічного напрямку. Аварія на Чорнобильській АЕС обумовила прискорений розвиток радіоекологічних досліджень.
Подолання економічних труднощів перехідного періоду після розвалу СРСР і утворення незалежної України супроводжувалось зміною концептуальних поглядів. У зв'язку з приєднанням України до основних світових конвенцій зі збереження природного середовища, на одне з провідних місць виходить проблема збереження біорізноманітності. У зв'язку з євроінтеграційними намаганнями України, в гідробіологічні дослідження поступово впроваджуються сучасні принципи оцінки екологічного стану водних об'єктів, що лежать в основі Водної рамкової директиви ЄС 2000/60.
